Главная | Регистрация | Вход | RSS Субота, 13.07.2024, 01:53

Привовчанська ЗШ

І-ІІІ ступенів


Форма входа
Меню сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
1. Хорошо
2. Отлично
3. Неплохо
4. Ужасно
5. Плохо
Всього відповідей: 20
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Моє село

       По річках Вовчій, Верхній Терсі, Середній Терсі легко рухалися човни з рибою та сіллю, а попід берегами скрипіли чумацькі вози,запряжені волами, навантажені сіллю, рибою або заморськими товарами.  
Шлях був довгий і безпечний.

Подорожні зазивали під крутими берегами рік, другий берег був пологий, багатий для випасу. Таким зручним місцем для зупинки були низовини,де Терса впадає в річку Вовчу.Між річками можна всю ніч пасти волів та коней, а високий лівий берег (де знаходиться авто гараж) надійно захищає від вітру або несподіваного нападу. Хтось перший зробив тут собі землянку чи курінь, допомагав проїжджим ремонтувати вози, або кувати коней. Береги Вовчої у цій місцевості виявилися багатими на каолін. Охоче брали собі подорожні глину, щоб прикрасити свої мазанки десь на Полтавщині чи Чернігівщині. Так виникло село Привовчанське. Можливо ще тоді назвали його Береберівкою, бо й справді, розмістилося воно між берегами річок.

      На жаль,ніхто не записав, коли це було.
      Перша письмова згадка про село є в «Полном географическом описании нашего отечества» академіка Семенова Тянь-Шанського (том 14, с т. 626), іменується воно у цій книзі як село Прусенкове. Чому? Треба дізнатися!
      Після скасування Запорізької Січі землі Присамар’я одержав граф Воронцов. Він наказав провести перепис населення. Дозволив державні та общинні землі роздати в оренду поміщикам. Ці в свою чергу наділяли землею своїх родичів та близьких. Село Прусенкове стало власністю поміщика Батюшкова. Він практикував вирощування цукрових буряків та інших технічних культур.
      Реформа 1861 року принесла селянам злигодні. Втративши землю, селяни в більшості йшли на цукрові заводи, в промислові міста.
      В 1857 році село мало 132 двори, 414 чоловіків і 399 жінок.
      В 1905 році на честь сина Олександра ІІІ село Прусенкове поміщики Батюшкови перейменували в село Олексіївку.
      В 1907 році старший син Батюшкова Павло Олексійович, ставши спадкоємцем, пустив землі дрібними ділянками на продаж. Посилилось розшарування селян. Обезземелені селяни кидали свої хатки і вирушали за щастям до Сибіру, в Казахстан на «вільні» землі. Старожили села розповідали: «З села Олексіївка виїхало більше 20 сімей. Багато з них померло в дорозі, до села про них вісті не дійшли.
      Голод і розруху принесла імперіалістична війна. Вона лягла на плечі селян повним небаченим тягарем – нескінченними поборами, похоронками з фронту. Здавалось – більше не буде виходу. Зміни в житті простих людей настали з приходом Жовтня, 1917 року. Вже в грудні 1917р. в селах Павлоградщини було проголошено Радянську владу. Першим головою сільської ради було обрано жителя села – Сущенка Григорія Івановича, секретарем – Тарана Івана Петровича. Землі поміщиків Батюшкових конфісковано і розділено між безземельними і малозабезпеченими селянами.
     В квітні 1918 року німецькі окупанти зайняли Павлоград та навколишні села. Окупанти грабували, розстрілювали, вішали, палили кожного, хто боровся за нове життя, хто насмілився звільнитися від експлуататорів. В лісах понад Вовчою і Самарою розгорілось полум’я партизанської боротьби. Група односельчан на чолі з Іваном Миколайовичем Голосним, під керівництвом штабу партизанського загону, що був у селі Межирічі, активно воювали з ворогом до приходу Червоної Армії.
     Наприкінці 1919 року до міста Павлограда вступили частини Червоної Армії, якими командував П.Ю. Дибенко. В селах відновлено органи Радянської влади, які вживають термінові заходи для відбудови зруйнованого війною господарства. Безземельні і малоземельні селяни знову одержують землю. Утворюються комітети незаможних селян. До комнезу села були обрані: Савеленко Хома, Голосний Ілля, Половний Григорій, Зражевський Антон, Ільченко Іван. Активісти села Голосний І.М., Скубак Я.Т., Сущенко Ф.П., комсомольці Третяк Д.К., Голуб В.М. та інші розпочали рішучу боротьбу з куркулями. Спираючись на бідняків та середняків незалежних селян повів роботу за створення перших об’єднань землеробів.
    Весною 1931 в село прибув перший трактор. То було диво небачене. Всі дорослі лишили роботу, школярів, а з ними і вчителі, лишили класи і побігли на край села, звідки доносився гуркіт «Форзона».
Першим головою колгоспу ім..Петровського був 25-тисячник Люлька (ім’я, по батькові ніхто не пам’ятає).
Комсомольська організація в селі з 5 чоловік створена в 1927 році. Першим секретарем її був Лутацький Д.Ф.. Комсомольці працювали під керівництвом партійного осередку, до якого входили Носач та Гладкий.
    В 1934 році колгосп мав 4 трактори. Бригаду очолював Скубак Яків Трохимович. Першу автомашину колгосп придбав у 1936 р. А в 1941 р. в селі їх було вже 4.
    В 1935 році з МТС прибув перший комбайн. Кінні плуги, букарі, косарки, молотарки і в’язання снопів вручну почали відходити в минуле . колгосп став учасником сільськогосподарської виставки в Москві. Тваринницькі ферми, табуни водоплавної птиці, 40 га саду, високі ( 18 ц з га) врожаї пшениці, ячменю, кукурудзи давали підстави радуватись новому соціалістичному ладові на селі.
  

     Та мирну працю хліборобів порушила війна. Фашистські війська окупували село 12 жовтня 1941 року. з перших днів війни понад 400 чоловік села пішли на фронт. Залишилися лише 182 жінки, старі люди та діти. З наближенням окупантів колгоспні тваринницькі ферми, трактори, комбайни та інші машини відправлені в тил . 
    З допомогою сільської управи, яку очолив колишній куркуль Кравченко О. та поліцаїв з куркульських недобитків, окупанти забирали в жителів села худобу, птицю, майже всі продукти харчування. Вислали до Німеччини понад 50 чоловік молоді. Багато з них так і не повернулися до рідної домівки. Щоб врятувати дітей від каторги, батьки ховали молодь по підвалах, прищеплювали їм різні хвороби, допомагали тікати з поїзда по дорозі до Німеччини. Під наглядом поліцая жителі села мусили щодня виконувати різні роботи « на благо рейху» або підлягали відправці в концтабори. За непокору – тілесні покарання різками, нагаями або розстріл. Односельчани, які були заслані до Німеччини: Ященко В., Рогова С.І., Таран М.О., Коваль О.Т., Семенюк М.С., Ситенко У.У., Зражевський П.П., Лоцман О.Ф., Зражевська М.Я., Харламов О., Киричок Ф.А., Харченко М.М. та інші – прагнули не покорятися фашистам, а повернутися додому, до рідного краю, але не всім вдавалося це. На станції Миронівка, під Києвом , покинули свої речі і вискочили на ходу з поїзда Ільченко Меланія Олександрівна, Зражевська Марія Яківна, Таран Марія, Харламов Олександр. Йшли додому майже 1,5 місяці. Дійшли лише двоє: Ільченко Меланія, Таран Марія.
    16 лютого 1943 року за наказом штабу в м.Павлограді почалося збройне повстання проти німецько-фашистських загарбників. 
    17 лютого частини 35-ї гвардійської стрілкової дивізії вступили в місто. 
    Село Привовчанське було звільнено 17 вересня наступаючою армією та партизанами Павлоградського підпілля.
    При визволенні села загинули і поховані в братській могилі: Шульга Іван Гаврилович, Фролов Анатолій Іванович, Добренький Єфрем Карпович, Козлачков Яків Михайлович. 
   За післявоєнні роки село розбудувалося. Збудовано цілі вулиці житлових будинків для мешканців села, заслуга в цьому колишнього голови колгоспу Столяренка Павла Сергійовича та Білака Михайла Івановича. Маємо гарну школу, магазин, ФАП, чудовий дитсадок, проведено з 1985 року газ.

Поиск
Календарь
«  Липень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Друзья сайтa

Создать сайт

  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Кулинарные рецепты

  • Copyright MyCorp © 2024
    Створити безкоштовний сайт на uCoz